Психолог радить

 

 

У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Ось кілька порад для батьків:

•   Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значимими людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.
•  Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент. Крапка.
• Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.
• Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися за допомогою – не соромно.
•  Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значимими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте “Як ти?” здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.
• Якщо відчуваєте потребу – зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.

Що таке ПТСР 

Війна в Україні докорінно порушила відчуття безпеки і призвела до стресу, психологічні наслідки якого можуть бути небезпечними для здорового майбутнього і дорослих, і дітей. Пережитий травмуючий досвід може стати причиною розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

ПТСР – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини. Частота ПТСР саме у момент надзвичайної ситуації низька. Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події. Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.

У кого найчастіше проявляється ПТСР

Чому одні люди, потрапивши в ситуацію, пов’язану з наднегативним впливом потужного стресу, з часом починають страждати від ПТСР, тоді як інші – ні? Виділяють три групи факторів, поєднання яких призводить до виникнення ПТСР:

• інтенсивність травмуючої події, її тривалість, несподіваність та неконтрольованість;
• сила захисних механізмів особистості та наявність соціальної підтримки;
• особисті фактори ризику: вік на момент травмуючих подій, наявність травмуючих подій та психічних розладів в попередні періоди життя людини.

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Щодо гендерних особливостей науковці зазначають, що у 8% чоловіків та 20% жінок розвивається ПТСР після травмуючих подій. Діти та підлітки так само перебувають у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.

Водночас, кожна людина, яку зачепили військові дії, має свої переживання та реакції, що є абсолютно нормальними у відповідь на ненормальну ситуацію. 

Важливо пам’ятати: психіка як дорослих, так і особливо дітей та підлітків, має величезні резерви для відновлення і саморегуляції. Завдяки підтримці рідних та, за потреби, психологічної підтримки фахівців, людина може повернутися до норми після травмуючого досвіду. Детальнішу інформацію про це ви знайдете нижче.

Прояви ПТСР

Для того, щоб передчасно не лякати себе різними негативними наслідками пережитих травмуючих подій, необхідно зрозуміти, що визначає наявність у людини ПТСР. Важливо відзначити, що прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.

До основних ознак, що визначають наявність ПТСР у дорослих відносять:

• напливи нав’язливих спогадів про небезпечні для життя ситуації, учасником яких була людина;
• травмуючі сновидіння з кошмарними сценами пережитих подій, порушення сну;
• прагнення уникати емоційних навантажень;
• невпевненість через страх, і як наслідок – відкладання прийняття рішень, неконтактність з оточуючими;
• надмірна втома, дратівливість, депресивні стани, головні болі, нездатність концентрувати увагу на чомусь тощо.
• як наслідок всього вищезазначеного – схильність до антисоціальної поведінки (алкоголізація, наркотизація, надмірний цинізм).

Прояви ПТСР у дітей

• постійні згадування про пережиті події (нав’язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас уникнення всього, що нагадує їй про пережите;
• емоційне напруження, вияви агресії або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;
• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі, діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;
• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;
• порушення пам’яті, уваги, здатності вчитися;
• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);
• саморуйнівна поведінка (зокрема у підлітків: нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація).

Фази ПТСР

Як і будь-який процес, ПТСР має відповідні фази проходження, і далеко не завжди він утворює незворотні порушення особистості, треба розуміти, що для того, щоб людина «позбулась» ПТСР, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів та не уникати цієї проблеми.

Які ж фази проходить ПТСР:

1. Відчай – гостра тривога без ясного усвідомлення важливості того, що сталося.
2. Заперечення – безсоння, амнезія, заціпеніння, соматичні симптоми.
3. Нав’язливість – вибухові реакції, перепади настрою, хронічний стан гіперзбудливості із порушеннями сну.
4. Опрацювання – розуміння причин травми та горя.
5. Завершення – нові плани на майбутнє.

 

Що послаблює ризики виникнення ПТСР та сприяє зціленню

Для того, щоб знизити ризики появи ПТСР та сприяти зціленню, якщо ознаки розладу вже є, необхідно:

Для батьків:

• психологічно стабілізуватися самим, завдяки нижче описаним крокам. Лише емоційно стабілізувавшись, ми можемо підтримати наших дітей. Водночас важливо пам’ятати, що батьки мають право на емоції. Дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом стане легше та ваша родина з цим точно впорається;
• налагодити режим дня та повернути, за можливості,  частину звичних справ;
• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;
• включатися у фізичну активність (робити фізичні вправи або щонайменше – гуляти на свіжому повітрі);
• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;
• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерування дає величезний ресурс;
• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Для дітей:

• забезпечити (відновити) почуття безпеки;
• залучати дитину до фізичної активності (фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо);
• відновити режим дня, наскільки це можливо (навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо), це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;
• надавати дитині почуття єдності та підтримки (у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють): дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять; важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;
• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;
• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття (не можна говорити “не згадуй цього” або “забудь про це” – навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції);
• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливою і працює за для зцілення;
• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної віку тощо;
• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;
• надати доступ дитині до професійної психологічної/психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, як навчитися релаксації, як контролювати негативні спогади тощо, що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Отож,  важливо не нехтувати психічним здоров’ям та, у разі виявлення ознак, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад у вас самих, ваших дітей  або близьких, негайно звертатися за допомогою до спеціалістів – психологів та психотерапевтів, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій. 

Страх – абсолютно нор­мальна реакція, боятися в ситуації воєнних дій – при­родно.

 

Триває війна росії з Україною. Уся країна тримає оборону – хто на лінії фронту, хто волонтерами, хто в роботі, хто зі своїми дітьми і близькими. І весь цей час наша психіка перебуває у ненормальних умовах, витримуючи колосальну напругу.

За таких умов ми всі, з різними нюансами і особливостями, проходимо певні типові етапи на шляху до адаптації. Дуже важливо розуміти, що з вами відбувається зараз, чого чекати далі, і головне – як давати собі раду з цим.

Страх, гнів і зневіра

Першою хвилею ідуть страх, тривога, розгубленість, паніка, істерика, ступор, на­пружене очікування катастро­фи, що може статися.

Зазвичай на 3-5 день хви­ля страху спадає, і на її місце приходять роздратування, злість, лють – сильні яскра­ві емоції, що додають нам енергії боротися, активно ді­яти, пробиваючи все на сво­єму шляху силою праведного гніву.

У цей же період треба бути особливо уважними до того, щоб скеровувати цю силу в потрібне русло і не зриватися на близьких.

Але найскладніший етап настає після хвилі злості, приблизно на 8-10 день – хвиля розчарування, зневіри і опускання рук.

Що б не сталося, які б думки не були в голові, на­скільки б це не здавалося безглуздим – на цьому етапі не зупиняйтеся і не давай­те опускати руки ні собі, ні близьким! Продовжуйте ді­яти, хай і автоматично, але знайте – цей етап мине, і ви станете значно стабільніши­ми після нього.

Боятися – нормально

Страх – абсолютно нор­мальна реакція, боятися в ситуації воєнних дій – при­родно.

Варто відрізняти наш страх у цих умовах від паніч­них атак і панічного розладу.

Під час війни ми боїмося реальної загрози. Під час панічних атак ми боїмося від­чуття страху, що виникає без об’єктивних причин.

Боятися зараз – нор­мально. Страх мобілізує тіло і психіку, щоб ми могли мак­симально швидко діяти і ря­туватися, вмикаючи режим «бий-біжи-замри».

Але страх, що зашкалює, заважає критично мислити і адекватно діяти, наражає нас на небезпеку замість того, щоб рятувати.

Тож наше завдання – опанувати страх, щоб діяти ефективно.

Не бійтеся свого страху. Це абсолютно нормально, що він вмикається.

Ви можете його відчувати, і при цьому діяти ефективно.

Ви можете боятися і роби­ти задумане.

Ви можете боятися і управляти своїм страхом.

Страх – як хвиля, що на­кочується на берег, але вона завжди закінчиться.

Але якщо вас вже сильно «штормить», то варто взя­тися за те, щоб стишити цю паніку.

 

Що робити?

• Пам’ятайте, ви сильні­ші і стійкіші, ніж ви про себе думали.Вам зараз необхідно діяти адекватно – для себе, близьких, країни.
• Дихання квадратами. Глибоке дихання і спокійні медитації не допомагають у кризових станах! Але норма­лізувати дихання, особливо з увагою до довгого види­ху – дуже проста, важлива і ефективна техніка. Корисна за будь-якого прояву силь­них емоцій. Дихайте квадратом: по­вільний вдих на рахунок 1-2-3-4, пауза, 1-2-3-4, видих, 1-2-3-4, пауза, 1-2-3-4. Мо­жете малювати очима ква­драт. Або зробіть повільний вдих на рахунок 1-2-3-4, і ви­дих вдвічі довший 1-2-3-4-5-6-7-8. Якщо поруч є свої, краще у перших 2-3 колах почу­ти від них чіткий голосовий супровід: «Дивись на мене! Вдих два-три-чотири, пауза, два-три-чотири, видих, два-три-чотири, пауза, дивись на мене! Чотири…». Коли ми повільно види­хаємо, підвищуємо рівень СО₂ і знижуємо рівень кисню, що допомагає заспокоїтись і привести серцебиття до норми швидше. Рахунок до­помагає задіяти «мисленнє­ві» ділянки мозку і переклю­читися з емоційного стану на раціональний.
• Заземлення – правило трьох. Особливо дієво, коли починається відчуття «ви­льоту» з реальності. У всіх воно може проявлятися по-різному: шум у вухах, ватні ноги, темніє в очах, втрата реальності і відчуття часу. Або відчуття, ніби стіни в кімнаті розпливаються, а я провалююся в яму, як під час різкого спуску швидкісного ліфта. Дайте відповіді на прості питання: Як мене звати? Де я зараз? Який зараз рік? Так ми запускаємо повер­нення в реальність. Знайдіть три предмети жовтого кольору навколо себе. Згадайте три види де­рев. Помітьте три різні звуки довкола – голос, кроки, шур­хіт. Доторкніться до трьох різних поверхонь. Відчуйте три різні запахи. Таким чи­ном ми запускаємо когнітив­ну роботу і сенсорні відчуття тіла.
• Голос, якщо це безпеч­но. Ця техніка для слабкого шторму, коли багато емоцій і хочеться плакати, але ви твердо стоїте в реальності і можете більш-менш трима­тися купи.
• Співайте. Голосно, актив­но, з сильною вокальною партією. Можна Гімн Украї­ни. Можна будь-що енергій­не і несумне. Спів нормалізує дихання, дасть вихід емоці­ям, згадування слів поверне до тями і підтримає ваш бо­йовий дух.
• Зняття м’язової напру­ги. Зробіть звичайний не­глибокий вдих і на затримці дихання по черзі напружте всі-всі м’язи тіла від пальців ніг до голови, потримайте 2-3 секунди максимально сильну напругу і з видихом розслабтесь. Повторіть кіль­ка разів.
• Тривога – тілесна реакція, перш за все. Тож така впра­ва дозволяє зняти напругу з тіла і розслабити психіку.
• Фізичні вправи. Ідеаль­но для зняття стресу, коли вже основна загроза пішла, а стрес залишився. Танцюйте, присідайте, рубайте дрова, тягніть залізні їжаки на доро­ги, мийте підлогу – будь-яка активна фізична діяльність. Йога дає трохи інший ефект, і зазвичай у цей момент не підходить, але можливо вам зайде.

Як вийти зі ступору?

Якщо ж ви від страху за­вмираєте і не можете по­ворухнутись, застрягаєте і «підвисаєте», спробуйте щось із цих порад або все підряд.

Помітивши, що ви за­вмерли, спробуйте по­ворухнути очима, язиком, пальцями. Це запустить ро­боту м’язів.

Зробіть повільний ви­дих, трохи скручуючись до­низу. Зазвичай ми в таких станах хапаємо повітря і забуваємо видихати.

Використайте різкі за­пахи. Кава, кориця, цитрус, парфуми – щось, що має інтенсивний запах, зможе швидко повернути вас з глибин внутрішнього світу і прострації тут і тепер.

Занурте руки і обличчя в дуже холодну воду. Вза­галі, різка зміна темпера­тури дуже швидко виводить з цього стану, тож можна зробити контрастне вми­вання.

Важливо! Якщо накрило не вас, а людину поруч – не треба трусити чи давати ляпасів! Зверніть на себе увагу голосом, говоріть дуже чітко і директивно: «Я тут, подивись на мене, ти мене бачиш? Ти чуєш мене? Мене звати Оксана, я тут для тебе. Дивись на мене. Дихай. Візьми води. Пий».

Ми не запитуємо, ми да­ємо чітку інструкцію.

Ми не робимо замість людини те, що вона може зробити сама.

Дитячі істерики – найчастіше вікове явище, але іноді воно свідчить про розлади психіки

Дитячі істерики сповнюють батьків жахом. Однак прояви такої поведінки в дітей – невід’ємна частина дитинства, і батькам годі щось із цим удіяти.

Стикаючись із дитячими істериками, легко втратити самовладання. Це тест на терпіння, і батьки повинні пройти його до кінця.

Спробуймо з’ясувати, чому трапляються дитячі істерики, як батькам їм зарадити і в яких випадках дитина потребує медичної допомоги.

Що таке істерика

Психологи стверджують, що істерика – це реакція дитини в ситуаціях, коли та не в змозі контролювати свої емоційні імпульси. Дитина втрачає самоконтроль, ігнорує правила поведінки, яких раніше дотримувалася.

Істерики найчастіше трапляються з дітьми віком від півтора року й зазвичай минають, коли дитина сягає чотирирічного віку. Однак у деяких малюків істерики тривають і довше.

Чому в дітей трапляється істерика?

Істерики з’являються, коли дитина намагається дати раду подіям і ситуаціям навколо. Це досить важко для дитини будь-якого віку.

Розгляньмо основні причини дитячих істерик.

1. Недостатньо сформована префронтальна кора головного мозку

• префронтальна кора – це частина мозку, яка регулює виконавчі функції, зокрема соціальні навички, спілкування й дотримання моральних норм;
• іноді в маленьких дітей префронтальна кора ще недостатньо розвинена, тому вони не в змозі адекватно реагувати в тих ситуаціях, коли чогось не розуміють. Це спричиняє істерики;
• префронтальна кора головного мозку зазвичай формується на порозі досягнення дитиною чотирирічного віку.

2. Недостатньо розвинена лімбічна система

• лімбічна система головного мозку тісно пов’язана з його префронтальною корою і відповідає за контроль над емоціями, такими як страх, розчарування, гнів чи радість;
• недостатній розвиток лімбічної системи часто дезорієнтує дітей. Із цієї причини їм годі точно висловити свої емоції. Це призводить до істерик. І доти, поки в дитини повною мірою не розвинеться кора головного мозку, істерика – єдиний спосіб, за допомогою якого малюк висловлює свої почуття й задовольняє власні потреби;
• як і префронтальна кора, лімбічна система може залишатися недостатньо розвиненою до чотирьох років.

3. Особливості характеру

Однією з причин дитячих істерик є складний характер. Жорсткі й нетерпимі до змін діти більш схильні до істерик, ніж решта. Крім того, їхні істерики інтенсивніші порівняно з однолітками.

4. Особливості спілкування

Часто істерика для дитини – єдиний спосіб повідомити про власні почуття, якщо її мовлення ще недостатньо розвинене. Саме таким чином дитина може намагатися сигналізувати, що вона голодна, засмучена, стомлена, її нудить, у неї щось болить тощо.

5. Дитина привертає до себе увагу або повідомляє про свої потреби

Дитина нерідко використовує різні сигнали, щоб привернути до себе увагу. Але якщо ви не зважаєте на малюка або не розумієте його прагнень, той може впасти в істерику.

6. Надмірна суворість батьків

Якщо ви занадто суворі з дитиною, не дозволяєте їй пробувати щось нове, вчитися й робити помилки, домашня атмосфера тисне на неї. Вона засмучується і виявляє свої почуття у вигляді істерики.

7. Фрустрація

Труднощі при опануванні нової навички (наприклад, зав’язувати шнурівки або складати одяг) можуть спричинити в дитини відчуття безпорадності й нездатності впоратися з тим чи іншим завданням, і, зрештою, істерику.

8. Зовнішні причини

Батьки очікують, що діти, старші від трьох років, добре вестимуть себе вдома, у гостях і дитячому садку. Дитині важко поводитися добре впродовж тривалого часу, тому після повернення додому її може охопити істерика.

9. Дім і родина

Домашні ситуації, під час яких батьки відчувають занепокоєння (наприклад, сімейні конфлікти, розлучення, хвороба когось із членів родини), також мають вплив на дитину.

Істерика в дитини може бути викликана одним або декількома названими вище чинниками. Однак найчастіше її поява пов’язана з тими чи іншими ситуаціями.

Ситуації, що спонукають дитину до істерики

1. Дискомфорт.Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.
2. Реакція батьків.Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.
3. Нездатність пояснити свої потреби.Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.

Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.

Як зарадити дитячій істериці

Крок за кроком ви навчитеся заспокоювати дитину й контролювати її настрій. Якщо ж ви поки цього не вмієте, радимо скористатися низкою рекомендацій.

1. Не звертайте уваги на істерику.Постарайтеся зосередитися на чомусь іншому, аби не відреагувати на ситуацію надто бурхливо. Але цей прийом не матиме ефекту тоді, коли дитина завдає собі фізичної шкоди або впадає в істерику саме через брак вашої до неї уваги.
2. Зберігайте спокій.Якщо дитяча істерика відбувається вдома, варто зберігати спокій. Останнє потребуватиме від вас великих зусиль і терпіння. Якщо ж дитина впадає в істерику в громадському місці, виведіть її звідти. Запропонуйте їй декілька варіантів, куди ви зможете піти разом. Наявність вибору рано чи пізно заспокоїть дитину.
3. Не допускайте насильства з боку дитини.Якщо дитина кричить, б’ється або розкидає речі, негайно зупиніть її. Дайте їй зрозуміти, що насилля неприпустиме. Але насамперед переконайтеся, що й ви не виявляєте агресії. Якщо дитина погано поводиться, доцільно позбавити її певних привілеїв. Таким чином, дитина усвідомлюватиме, що батьки її люблять, але ті чи інші прояви її поведінки вважають неприпустимими.
4. Намагайтеся зрозуміти реакцію дитини.Під час спілкування з дитиною намагайтеся зрозуміти, що вона хоче сказати. Поставте їй декілька запитань, аби вона мала змогу легше висловити свої думки. Це її заспокоїть.
5. Не стримуйте плач дитини.Батькам, зрозуміло, важко бачити дитину засмученою. Але не варто стримувати дитину від сліз. Плач вивільняє гормон стресу кортизол. Коли дитина поплаче – знову матиме гарний настрій.
6. Не перестарайтеся. Не змушуйте дитину постійно стримуватися вдома або на вулиці. Навіть якщо дитина впадає в істерику, це не означає, що вона так само вестиме себе й на вулиці. Дитина має знати, що її оселя – це місце, де вона може вільно висловлювати свої почуття. Підтримуйте дитину в цьому.
7. Попросіть вибачення, якщо ви виявили занадто бурхливу реакцію.Якщо ви втратили самовладання, скажіть щось на зразок: «Вибач, мама погарячкувала». Дитина повинна зрозуміти, що всі помиляються, і це нормально, якщо стається не надто часто.
8. Виявляйте непохитність.Ваші вибачення не означають, що ви погодилися на всі вимоги дитини. Якщо вона просить те, чого ви їй дати не в змозі, будьте непохитними. Дайте дитині зрозуміти, що, сказавши «ні», ви не зміните свого рішення.
9. Установлюйте зв’язок із дитиною.Істерика дитини ще не означає її намагань маніпулювати вами. Насправді дитина може прийняти вашу відмову, і її істерика – це реакція на таку ситуацію. Тому не судіть дитину, не віддаляйтеся від неї через її поведінку. Встановлюйте з нею зв’язок, адже це послабить у дитини відчуття напруженості.
10. Дайте дитині вибір.Запропонуйте їй декілька варіантів і запропонуйте обрати той, який їй більше до вподоби. Пропонуйте варіанти страв, ігор, у які ви з нею гратимете, а також занять для її дозвілля. Завдяки таким діям дитина буде певною, що на неї зважають, а не ігнорують.
11. Хваліть гарну поведінку дитини.Побачивши, що ви підтримуєте її певні дії, дитина зрозуміє, чого саме ви від неї очікуєте. Імовірно, вона повторюватиме гарну поведінку знову.
12. Використовуйте мову жестів.Якщо дитина ще не розмовляє, спробуйте спілкуватися з нею за допомогою знаків. Використовуючи мову жестів, дитина зможе повідомити вам про свої потреби. Це запобігатиме істериці. Виявивши терпіння, вам буде до снаги дати раду більшості дитячих істерик. Однак що робити, якщо істерики стають занадто інтенсивними?

 

• Надягніть дитині на голову шапку, можна додатково підгорнути її у районі вух.
• Можна зробити з тканини пов’язку, яка закриває вуха. Бажано обрати тканину, яка не викликає свербіж на шкірі.
• Якщо є така можливість, виклристовуйте беруші або спеціальні навушники, які приглушають звуки.
• Запопонуйте дитині послухати через навушники музику або аудіоказку.
• Наспівуйте монотонним голосом улюблені пісні дитини, можна при цьому трохи похитуватись.
• Якщо ваша дитина ехолалить в такі моменти, підтримайте цю ехолалію. Адже це спосіб заспокоєння.
• Якщо вам вдалось зберегти спокій і ваше серцебиття не прискорене, притісніть дитину до грудей так, щоб вона чула стукіт вашого серця. Можна накинути зверху будь-яку річ, яка відгородить вас від зовнішнього світу, можна затулити інше вухо долонею.
• Використовуйте ковдру, простирадло, куртку, яку можна накинути на голову та приглушити звуки.
• Пробуйте різні способи! Поєднуйте. Вигадуйте свої. Уважно спостерігайте за дитиною, часто вони самі підказують, яким чином їм можна допомогти.